ДАВНЯ ВЕСНА Тема: Відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси.
Ідея: Возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала.
Жанр: Пейзажна лірика. Композиція.
Експозиція: «була весна…».
Зав’язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв’язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок. Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.
Дана поезія написана під час хвороби поетеси. ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ..Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.
Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.
Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.
Жанр: лірична сповідь. Художні особливості поезії:
Епітети: «ясна хвилина, “ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»;
Метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»;
Повтори: «ясніші… яснії», «гучніше… гучне», «мої…», «моє…»;
Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». ДАВНЯ КАЗКА Тема: Зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея: Уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: У пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: Ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)
Композиція: Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: Знайомство з поетом. Зав’язка: Зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: Конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв’язка: Довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.
Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави