З аповіту сила є незбагненна й нині. К обзарева мрія, це Волю України О кропити кров’ю ворогів заклятих, у Б оротьбі за правду цих нелюдів здолати! З амолить у Бога гріх за все людське горе, А ворожу не хай кров знесе вітер в море. Р озлетілись Кобзареві «Думоньки» у світ, Е погеєм його творів сяє «Заповіт». М айбуття хотів він бачить «Раєм» на землі. У сім’ї великій вольній люди щоб жили. С ад вишневий, а з дитям щасливая мати. Й «Е нгельгарди» не будуть світом панувати! Р ід козацький світом сіється рясненько. Не Ц уратиметься мови України-неньки, І усе життя своє буде їй вірненький!