…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу»
«От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!»
«звинна, як вивірка», «рум’яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі»