Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника.
Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село.
Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною.
У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».