Народознавство у творі Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках. Є щось язичницьке і в тому, як селяни з книг М. Стельмаха ставляться до землі, оранки, сівби, до насіння й дерев, з якими вони розмовляють, як із живими. Письменник не промине нагоди, щоб показати, як жінки тіпають коноплі, прядуть, тчуть, вибілюють полотна; як урочисто проводжають плугатарів у поле на оранку; як майстровито роблять свою справу гончар чи стельмах.
Призабута тепер естетика праці селянина завжди відтворюється М. Стельмахом з великою любов’ю і поезією. Він — пристрасний оборонець ладу сільського життя, всього доброго і красивого, що відтворено досвідом українського селянина протягом віків. 2.
Зв’язок повісті з Унт У творі багато прислів’їв і приказок («Сто друзів — це мало, один ворог — це багато», «Над шкурою дрижати — людиною не жити», «Де не посій, то вродиться», «Справді, добре сміється той, хто сміється останнім», «Зверху сміється, а всередині сичить»), влучних народно розмовних висловів («Птиця також боса ходить і не журиться», «В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», «Мужицька музика — ціп і коса», «Чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має»), фразеологізми («Раки пекти»). М. Стельмах — великий майстер художньої деталі при змалюванні портрета, пейзажу.