Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітно. Він залишив своїм нащадкам, тобто й нам у тому числі, прекрасні ліричні вірші й романси, філософські трактати, глибина змісту яких не досліджена повністю й дотепер, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять свою актуальність… Всі ці добутки мають надзвичайну художню й значеннєву цінність, і не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди. До того, як у Росії почав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще толком не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки езопа, Саади й інших. Однак прекрасні добутки закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача по багатьом причинам.
У своїх байках Сковорода алегорично виражає основні ідеї своєї філософії: ідею праці, необхідність цінувати духовне вище матеріального, ідею самопізнання й духовного вдосконалювання людини, міркування, над проблемами виховання й самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх у такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? У першу чергу він мистецьки добирав сюжети для своїх байок. В описах тварин, птахів, рослин, ми відразу ж довідаємося певні риси людського характеру, певні типи людей. Тому читач одержує відразу «два в одному»: і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одну він вкладає сюжет, у другу — мораль до цього сюжету, поясненню й підтвердженню, тих думок, що вже самі собою напрошуються в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав «сила». І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищати людей, змінювати до кращого їхньої душі, виправляти їхні життєві принципи…