1) До Марусі на весіллі підійшов парубок Василь і спитав у неї: «Чи чiт, чи лишка?» Так і назівається ця гра.
2) Для світогляду, як і для творчості Г.Квітки-Основяненка характерні різкі контрасти і суперечності. Він мав монархічні погляди, але ці погляди не перешкоджали йому виступати проти глашатаїв самодержавства й реакції, він, хоча і належав до знаті, хотів спілкуватися лише з трудовими низами, відмовився від майже всієї спадщини, а що залишилося — використав на користь громаді. Хоча Квітка-Основяненко служив у суді, тих самих суддів зображував насмішкувато, як і з приводу всього начальства, нижче губернатора, також у ньому був присутній і просвітительський гуманізм.
3) Найбільше в цьому творі синтементалізму, всі події дуже розчюлюють. Ось, як це зображує письменник: «Та чого ж я усе плачу?.. От того й туга така, що зачим я на те весiлля ходила… Тепер засну вже… Завтра чим свiт устану, пiду на торг та й розiб’ю свою тугу. Коли ж з ним зострiнусь на мiстi, то буцiм його i не знаю, i не буду на нього дивитись… А вже вiн, вiрно, з нею ходитиме по базару та дещо купуватимуть… бо, мабуть, i весiлля швидко буде… То-то вже вiн буде рад, як ожениться!.. А вона?.. Чого ж я заливаюсь слiзоньками?.. Ох, бiдонька моя!. Ох, горечко моє! Чого-таки я на весiлля ходила?..»
Реалізм в «Марусі» присутний у описі національної української одежі і в обрядах, а саме весілля, звичаї, ігри.
А класицизм — це втылення прекрасного, ідеального, цим гармонічним переплетена весь твір: «От на березах i листя зашупотiли промеж себе, що й вони, по ласцi божiй, будуть красуватись на ясному сонечку. Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; пiднялись стеблинки, розпукались цвiточки i, порозiвавши рiточки свої, надихали на усю долину таким запахом..»
4) Змальовано, як я вже помічала, український національний одяг: «Сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на нiй картацька, черчата* (*Черчатий — пофарбований у червоне.), ще материнська — придана; тепер вже таких не роблять.», весілля по українським звичаям з дружкою і танцями, гра «Чи чiт, чи лишка?», яка теж є національним атрибутом.
5) Спочатку батько выдповів сватам так: » Але чому не вiддаю? — сказав Наум, здохнувши. — Бо жаль свого рожденiя.»
Але наодинці з дочкою він аргументував це такими словами:»… не раз тобi казав, що дiвкою тобi зоставатись не можна, треба замiж iти. Приказував тобi, що тiльки кого полюбиш, зараз менi скажи прямо, а я, побачивши, що воно таке є, так би дiло i кiнчав; коли б менi не годивсь, то я б тобi сказав: не треба, не знай його; а коли ж би годився, то б йому поперед усього сказав би, щоб i ти не знала: присилай, козаче, за рушниками; затим, що поки до сватання, так щоб не було у вас нiякого женихання, бо воно до добра не доводить. Щастя i твоє, i наше з Настею, що Василь такий чесний i богобоязний, а другий i незчулася б, як би нав’язав тобi камiнь на шию, що й повiк би його не зняла, хiба б з мосту та у воду. Якби я знав з самого першу об Василевi, то я б тобi сказав, зачим не вiддам за нього; i ти б так не пристала до нього, i тобi легше було б його забувати. А тепер як хоч, так i терпи, бо не вiддам.»
6) За допомогою епітетів («румяненький», «моторний»), порівнянь («очі веселенькі, як зірочки»), метафори («уси козацькі» (тобто як у козака).