Мешканці лісу впали у сплячку, а ті, що залишилися, ніби то сторожувати ліс, прикладають великі зусилля, щоб прогодувати себе. Де-не-де синичка перелетить з одного дерева на інше, а ось і заєць-боягуз намагається здерти кору з берези. Ось несподівано з величезної соснової гілки падає сніг, то маленька білка скаче по дереву, міцно тримаючи у зубах горішок.Звичайно ж що і лисиця, і вовк не сидять на місці. Вони тишком-нишком пробираються серед засніжених кущів у пошуках їжі. А ось на гілці бачимо яскраво-червоні ягоди горобини. Та ні, то ж не ягоди, то снігурі, що присіли та гілку та спостерігають за мовчазною красою зимового лісу. Вдалині поважно блукає лось. Його величезні роги нагадують величну корону, та і сам він начебто той король, що уважно оглядає свої володіння. Десь у небі перегукуються птахи, наче радіють зимовому сонцю.А сам ліс вкритий пухнастим білим снігом, неначе ковдрою, що виблискує у сонячних променях. Ось так вийдеш у тихий зимовий день у ліс, і не можеш надихатися тим прозорим повітрям, не можеш надивитися на цю красу. Вікові дерева зігнулися під тягарем інею, наче віддають поклон тому, хоти прийшов до них у гості. А ось раптом зірветься сніжний ком з вершини одного з дерев та розсиплеться на тисячі сніжних сріблястих пилинок, які ще довго коливатимуться у повітрі. Нерухомі, високі сплять багато чисельні сосни, відбиваючи лише тінь на білих, гладких заметах.Лише дуже уважній людині, що тихо ходить і прислуховується до кожного подуву вітра, під силу спостерігати за життям та красою цього зимового царства. Лише тоді відкриється нам уся неймовірна краса сплячого лісу.