Маленьке зернятко потрапило восени під велику грудку землі. Затишною та рідною хатинкою виявився цей прихисток. Не понесе його більше в далеку дорогу буйний вітер. Теплий дощик не забував його та напував своїми кришталевими краплями. На благодатній землі проріс тендітний паросток. Якось залетів сюди вітер, не побачив він більше зернятка, тому не зміг віднести його далеко. Міцно тримається паросток корінцем рідної домівки та щасливо усміхається. Швидко промайнула весна, за нею пройшло тепле літечко. Виріс паросток. Весело вітається золотим колоссям. Минуло багато часу і заколосилась навкруги велика пшенична сім’я — безкрайня золота нива. Кольорами прикрасили її нові друзі – волошки, маки та ромашки.